студія архітектури і дизайну інтер'єрів

Культура Відродження формувалася поверненням до величної спадщини Античності. Доба Відродження поклала початок новому етапу в історії архітектури й декору. Розглядаючи стилеві напрямки наступного 17-го, потім 18-го віків - бароко, рококо, класицизму, - легко переконатися як у їхньому глибинному зв’язку з Відродженням, так і з протиставленням цій добі. Історичне бароко приходить на зміну італійському Ренесансу. Але й у культурі Ренесансу є риси, які розквітли пізніше в бароко.

Мистецтво бароко найбільше розповсюдилося в Італії. Под бароко (чудернацький) розумілося щось примхливе, часом навіть до потворності. Назва була дана як глузування естетами 18 в. над мистецтвом 16 й 17 вв. Вона була успадкована і художньою критикою 19 в., яка називала цей напрямок в архітектурі й декорі занепадом краси та гарного смаку. З часом термін «бароко» втратив негативний підтекст і став використовуватися для позначення художнього напрямку. 

До 1630-х г.г. мистецтво бароко знаходилося під впливом Мікеланджело Буонаротті та католицької контрреформації. В подальшому воно стає легшим, навіть цинічним, прославляє вже не лише церкву, але і королівську владу не меншою мірою. 

Краса і витонченість поруч з практичністю і зручністю, як і в часи античності, стають головною метою архитекторів.

Для барочного декору характерні викривлення форм, овальні зали, арки, мармурові виті сходи. Складний, іноді навіть перевантажений декор: ліпнина, позолота, різьба, карбування, інкрустація. Архітектори відмовляються від симетрії в композиції. Виникають будівлі з випуклим, вгнутим або навіть криволінійним фасадом. В інтер’єрах з’явилася підкреслена театральність. На фасаді, як і в інтер’єрі можна побачити дуже багато таких декоративних елементів, як барельєфи, скульптурні групи, вази, картуші тощо. Українське бароко (казацьке, мазепинське бароко) - архітектурний стиль, з’явився в Україні в 17 віці. Відрізнявся від західноєвропейського більш стриманими орнаментами і спрощеними формами.

Як і численні будівлі 17-18 віків, багато древньоруських храмів 11-12 в.в., перебудовані в 17-18 віках, отримавши нове оздоблення, стали яскравими зразками українського бароко. До них відносяться Софійський собор Києва, собори Видубицького і Михайлівского Златоверхого монастиря в Києві, Успенський собор Києво-Печерскої лаври та інші. Українські архітектори того часу намагалися об’єднати в кам’яному храмовому будівництві європейський вплив мистецтва бароко з власними традиціями будівництва дерев’яних храмів.

 

Раніше вважалося, що у Франції цей стиль взагалі розвитку не отримав, і пам’ятники бароко вважалися памятниками класицизму. Інколи вживають термін «барочний класицизм» стосовно французького і англійського варіантів бароко. Зараз до французького бароко зараховують Версальский палац разом з парком, Люксембуржський палац, будівлю французької Академії в Парижі та інші витвори. Вони дійсно мають деякі риси класицизму. Характерною рисою стилю бароко є регулярний стиль в садово-парковому мистецтві, прикладом якого є Версальский парк.
Пізніше, на початку 18 в. французи випрацювали свій стиль, різновидність бароко - рококо. Він виявився не у зовнішньому оформленні будівель, а лише в інтер’єрах, також в оформленні книг, в одязі, меблях, живопису. Стиль був поширений скрізь у Європі. Основні риси стилю: примхливий і ускладнений вигляд. Втрачається монументальність, підкреслюється граціозність, інтимність. В інтер’єрі панують різблення і ліпні візерунки, розірвані картуші, маски амурів. Більшу роль відіграють рел’єфи, живописні панно у вишуканому стилі. Численні дзеркала, гобелени, еротичні й пасторальні силуети, асиметрична побудова композиції; в скульптурі - погруддя, невеликі порцелянові статуетки з розписом.

Використовується дещо блідий за колоритом живопис. Вишукане оздоблення поєднується з екзотичними мотивами китайського мистецтва (лакові скриньки, шовк). Кольорова гама: пастельні тони, перлинова гама, поєднання салатового й рожевого, блідо лілові й мармурові відтінки.